Поехал в Таиланд — оказался в Facebook. Интервью с Олегом Мамчичем.

ヽ(^o^)ノ Поделиться

Он ехал в Таиланд, чтобы просто отгулять свой отпуск. А в итоге сменил приоритеты в жизни. Освоил профессию будущего. И теперь зарабатывает там, где мы с вами лишь прокрастинируем – в Facebook.

Я звоню Олегу по мессенджеру из Киева в Дублин. Он только пришел домой из офиса Facebook, где работает всего пару месяцев на должности Data Engineer. Олег улыбается и в ходе беседы много смеется. Он то, как Джон Леннон в песне “Imagine” мечтает о времени, когда  человечество станет единым сверхумным организмом. То, как Сильвестр Сталлоне в роли Рокки, дает техники прокачки тела и ума для достижения глобальных целей.

Говорим о том, как попасть в Facebook, когда роботы поработят людей, что такое Data Science, и что же такое случилось в Таиланде, что жизнь Олега закрутилась, как вихрь?

*Интервью публикую на языке оригинала — украинском.

ПОДОРОЖ В ТАЇЛАНД

Знаю, що відпустка у Таїланді три роки тому сильно вплинула на тебе. Згадай, що ти робив в момент, коли зрозумів, що таке життя тобі не підходить і треба щось міняти?

Справа була не в самому Таїланді, а скоріше в тому, що я опинився в правильному місці, обставинах, із правильними людьми.

Все почалося, коли до Києва приїхав мій друг Вова. Ми дуже давно не бачились, бо тоді він працював у Facebook і саме звільнявся. Пам’ятаю, як на вечірці, я запропонував всім друзям поїхати зі мною в Таїланд. І Вова єдиний мене підтримав. В той самий вечір ми купили квитки. І через два тижні полетіли на острів Самуї.

У Таїланді ми хоч і жили разом, та вдень завжди відпочивали порізно. А вечорами довго спілкувались. І от за один такий вечір Вова міг розповісти мені про якісь нереальні речі. Про те, як він бачить психоаналіз, про різні рівні менеджменту в світових компаніях, про нейробіологію, про ролі, які водночас проживає кожна людина. Я міг підтримати розмову, але не міг збагнути, навіщо він про все це думає. Навіщо чувак думає про все підряд? І де він знаходить на це час?

В один із днів я піднявся на вершину гори, щоб дивитися на захід сонця. Перед цим я довго спостерігав, як повзають мурашки та думав про мурашиний алгоритм. Його суть в тому, що ці комахи замість мови, використовують рідину. Коли одна мурашка знаходить їжу і несе її додому, то залишає за собою пахучий слід. Всі інші його відчувають і починають ходити саме по цьому шляху, щоб швидше доставити їжу матці.

Коли почало заходити сонце я збагнув, скільки задоволення мені приніс цей мурашиний алгоритм. А я навіть не пам’ятаю, коли востаннє про щось таке думав. Я почав ритися в собі й думати, на що я взагалі витрачаю своє життя. Я поїхав в Таїланд якраз після закінчення університету. Ну і всі ми розуміємо, що таке університетське життя: безсонні ночі в клубах, з гітарами на шкільних майданчиках та парках, ночі преферансів, мафії і комп’ютерних ігор. А оскільки з 19-и років я ще й працював — то спати було ніколи. Насправді це прекрасний час і я ні про що не жалію, але так можна жити рік-два, не все життя…

І ось, сидячі на горі в Таїланді, я зрозумів, що це шлях в нікуди і я на дні. Я ніде не подорожував, а світ такий великий, і його треба пізнавати. Мені стало страшно, що я навіть не знаю, що мені дійсно цікаво в житті, окрім роботи. Мене аж тіпати почало. Невже я такий дурний?
Для чого це все?

Я захотів якнайшвидше відчути, що мені цікаво в житті. Але, в першу чергу,  кайфанути від Таїланду і зробити те, чого я ніколи раніше не робив. Я гуляв по нічним пляжам. Займався дайвінгом. Спілкувався з дівчатами з різних країн. Їздив вночі по серпантину і просто тішився від того. У момент, коли я мало не збив варана – вилетів і розбився мій планшет. А варан просто подивився на це все та пішов собі далі. Разом з другом Вовою я поїхав на острів Ко Панган на відому вечірку Halfmoon Party, куди з’їжджається весь світ. Там познайомився з купою людей і відчув, наскільки по-різному мислять люди. Вечорами Вова так само розповідав мені, як кораблі мандрують просторами всесвіту. І навіть не здогадувався, наскільки сильні зі мною відбуваються зміни.

Яким чином ти зрозумів, що саме тобі цікаво?

Коли я повернувся з Таїланду, в MacPaw переходили на роботу по системі Scrum. Це метод управління проектами, коли ти розбиваєш всю роботу на часові періоди і ставиш на ці періоди чіткі цілі. По цій системі я розбив своє життя на місяці. На перший місяць обрав шість речей, на яких планував фокусуватися окрім роботи. Це була гра на фортепіано, фізика, біологія, англійська мова, російська класична література і ще щось. На другий місяць я лишив тільки чотири напрямки: два з минулого переліку і два нових (машинне навчання і нейробіологію).

Це було прекрасно. Я відчував, що цей метод дає свої плоди. Зрештою, за 4 місяці я знайшов речі, які мені реально цікаві. Я прийшов на роботу і сказав, що звільняюсь. Бо мені не подобається те, що я роблю.

Але тебе просто так не відпустили?

Тоді Саша Косован (прим. — засновник MacPaw) повів себе мега круто, за що я йому за досі вдячний. Він зрозумів, що мені треба щось нове, і дав мені двомісячну відпустку, після якої ми домовились ще раз поговорити. В той момент я вже точно знав, що буду робити. В мене був розпланований кожен день.

Я переїхав в окрему квартиру (до того я жив із друзями). Я проходив купу онлайн курсів по машинному навчанню і аналізу даних. Я медитував. Займався спортом. Читав дуже різні книжки: від “Шантарам” і “Братів Карамазових” до автобіографії Річарда Фейнмана. До речі, раджу всім прочитати цей смішний твір – “Ви, звичайно, жартуєте, містер Фейнман!”. Через 2 місяці я повернувся в MacPaw з пропозицією робити Data Science в компанії.

Тобто ти, по суті, задав новий вектор в компанії. До цього ж не було такого відділу?

Так, але то була не лише моя заслуга. Відбулася хімія декількох людей. Саші Косована, який завжди вболіває за все нове. Вані з Ярославом (прим. — Marketing Team Lead  та Web Services Team Lead у MacPaw), які розуміли, що це важливо. І давно хотіли розвивати цей напрям у компанії, та не знали як.

А той твій друг Вова знає, як сильно на тебе вплинув?

Я розповів йому про це десь через рік. Він відповів мені коротко: “Ні хрєна собі! Я навіть і не думав. Треба додати це в своє резюме”.

Треба просто визначити, що ти хочеш, що тобі цікаво і робити все для того, щоб дізнаватися про це якомога більше. В моєму випадку це штучний інтелект і Data Science. Та це може бути що завгодно: політологія, література, чи вміння гри на всіх інструментах світу. Якщо ти будеш робити те, до чого в тебе є пристрасть. То ти офігєєш, як сильно ти розвинешся в цьому вже через місяць. А через рік ти взагалі будеш від себе в шоці.

РОБОТА У FACEBOOK

Як взагалі виникла мрія працювати у Facebook?

У мене завжди було відчуття, що рано чи пізно я буду працювати в якомусь IT-гіганті. Але коли я про це думав,  чомусь уявляв себе у Facebook. Тут працює троє моїх друзів. Правда всі вони у інших офісах і ми з ними не бачимось (сміється). FB має найякісніші у світі дані (за виключенням хіба що FBI і подібних впливових інститутів світу). А головне, мені дійсно подобається місія Connect the world. Я вважаю, що Facebook і Instagram роблять світ іншим.  

Що тебе найбільше вражає в новій роботі?

Я тільки-тільки приступив до своєї технічної частини, бо перші п’ять тижнів в мене було навчання. Воно дається усім новеньким для того, щоб зануритись в цінності компанії. Тому я ще багато аспектів не розумію. Але вже встиг прокайфувати від багатьох речей.

По-перше, я думав що потраплю в досить бюрократичну машину, адже Facebook – це немаленька компанія. Тільки в нашому офісі працює десь 1500 людей. Але виявилося, що цінності “Будь відкритим, будь впевненим, рухайся швидко” працюють на справі.

Наприклад, новим людям тут відразу довіряють. Якщо я хочу змінити щось у продукті, мені не потрібно питати дозволу в жодного з менеджерів. Я просто беру і роблю. Спершу це мене шокувало і я все одно питав. Але потім зрозумів, що саме це дозволяє дуже швидко працювати. І підлаштовуватися під запити більше ніж двох мільярдів користувачів Facebook.

По-друге, мене сильно вражають люди. Поруч зі мною може сидіти хлопець, який написав книжку. Трохи далі — той, хто створив свою мову програмування. При цьому всі дуже відкриті у спілкуванні, та з ними можна легко піти на ланч. Тут навіть вчать, що неважливо, хто перед тобою. Якщо тобі потрібна його допомога чи порада, завжди питай. І це круто. Тому що ми реально робимо багато складних речей, які можна подужати тільки разом.

Офіс у Дубліні настільки ж крутий, як у Сан-Франциско?

В Каліфорнії кампус розкинутий на величезну територію, а в Дубліні він більш компактний. Тут дуже багато арту. Є всілякі розписи на стінах та архітектурні приколи. Кімнати для зборів названі на честь героїв із фільмів і серіалів, наприклад “Гаррі Поттер” чи “Гра престолів”. На даху є сад. Можна взяти собі морозиво, чи алкоголь і пограти в більярд. Є кімната для гри на музичних інструментах. Є зал із матами, де я планую займатися джиу джитсу. В цілому, я відчуваю себе тут дуже комфортно.

Як попасти на роботу в FB?

Тебе можуть знайти HR-и. Ти можеш податися сам на сайті. Або тебе можуть порекомендувати друзі, які вже працюють у FB. В останньому випадку, з тобою точно зв’яжуться. Наприклад, мене порекомендував друг. Я думав просто отримати досвід такої складної і страшної співбесіди, а через рік податися ще раз. І навіть не сподівався, що пройду відбір з першого разу.

Як саме проходить відбір?

Всього є три етапи. Перший – це онлайн розмова з HR-ом. Треба відповісти на базові питання за спеціальністю. Другий – це перевірка технічних здібностей (теж онлайн). Третій – це інтерв’ю в офісі. В моєму випадку – в Лондоні. Мені оплатили квитки, готель. І за один день в мене було шість інтерв’ю: з десятої ранку до шостої вечора. Головне було пройти останнє, де перевіряли, чи підходжу я  культурі компанії. На цьому етапі “валиться” десь п’ятдесят відсотків людей. Загалом, весь відбір зайняв менш ніж два місяця.

Мене дратує, коли люди кажуть: “Я такий, тому що я таким народився. Я такий, тому що так склалося”. Це все маячня, бо люди змінюються. Те, що люди не змінюються придумали ті, хто просто не хочуть змінюватись.

ЩО В БІСА ТАКЕ DATA SCIENCE?

Кажуть, що такі Data Science фахівці, як ти – це люди майбутнього. Але я вас образно уявляю у вигляді павуків, які сидять у величезній павутині з інформації і розплутують її. Як би ти образно описав свою роботу?

Я займаюсь не зовсім Data Science, я — Data Engineer. Зараз спробую пояснити суть моєї роботи. Припустимо, нам треба дізнатись, яка буде завтра погода. Але ж це залежить від тисячі факторів. Якщо ми будемо виписувати їх всі на листочок і робити висновки, то не встигнемо до завтра. Якщо спробуємо написати програму — вона буде нереально складною із купою помилок.

Сам штучний інтелект ще не знає, де конкретно знайти необхідні дані, які з них важливі, які ні. Тому моя робота полягає в тому, щоб зібрати якомога більше якісної інформацію про погоду у світі на цей момент. Обробити її, почистити і наче поскладати в коробочки, які алгоритм буде правильно розуміти. Далі штучний інтелект проаналізує ці данні і покаже, що завтра, наприклад, з найвищою імовірністю буде сонце.

Тому якщо вже порівнювати мою роботу з павуками (сміється), то павук — це алгоритм, який лазить по павутині. А я — заклинач павука. Я шепочу йому на вушко: “Бро, треба йти туди. Треба ось це розвідати, виловити і зробити”.

Виходить, штучний інтелект поки що не дуже розумний. Роботи ще не скоро захоплять людство? (Сміємось)

Думаю, до того часу ще дуже-дуже далеко. Ці системи ще досить дурні. Єдине, що вони дійсно роблять краще за людей – грають в ігри: в шахи, в “Доту”. Вони завжди виграють. І от як їх тренують: заставляють грати із самими собою, припустимо, десять мільярдів партій за годину. За цю кількість партій вони вчаться так, як жодна людина в світі того не зможе. Бо в неї просто не має стільки часу.

Якщо попросити штучний інтелект порахувати, через скільки років він захопить світ, що він скаже?

(Сміється) Я думаю, він скаже “так” і буде мовчати.

А ти особисто як вважаєш? Десь через 1000 років?

Дивлячись, що називати штучним інтелектом (ШІ). Якщо він буде у вигляді істот, відмінних від нас, то навряд чи у них буде тіло. Думаю, це буде якась хрєнь, що не виходить за рамки, в яких живе. Але, скоріш за все, це буде якось так…

Уяви, що твій мозок і мозок всіх людей може підключатися до Інтернету. І всі люди можуть співпрацювати між собою, як один єдиний організм. Все людство – це єдиний організм.

Зараз прогрес уперся в обмеження людського мозку. Навіть маючи писемність, відео, аудіо та купу всього, ми не можемо вмістити собі в голову і частину всіх знань.

Тому далі в нас є два варіанти. Перший – це розширення мозку, що мені дуже подобається. Уяви, що ти вбудовуєш собі в голову чіп із купою нейронів, які починаюсь учитися, як ти в дитинстві. І ти стаєш все розумніше і розумніше. Або, наприклад, частина твого мозку залита на Dropbox (прім. – онлайн файлообмінник та синхронізатор файлів). В момент, коли тобі не вистачає місця, ти просто докупляєш додаткове за 10$ в місяць.

Другий варіант – побудувати машину розумнішу за все людство. Вона буде вирішувати глобальні питання: як нам долетіти до Марса, або якою буде погода. Все це рано чи пізно станеться. У нас просто немає вибору.

Ми зараз живемо в прекрасний час, коли речі, про які ми раніше навіть не могли мислити, можуть бути втілені в життя завдяки штучному інтелекту і Data Science.

Якби тебе попросили заповісти своє тіло після смерті науці про штучний інтелект — ти би погодився?

Так, звичайно. Я не релігійний. І не буду проти, якщо раціонально використають те, що від мене залишиться.

Ти б хотів, щоб із тебе зробили робота типу Робокопа, Ex Machina, красунчика з серіалу «Західний світ» або скоріше якусь абстракцію? (Сміємося)

Дивне питання. Залежить від того, як це вплине на моїх близьких. Думаю, моїй дружині, чи мамі, чи сестрі може бути неприємно, що мене використовують саме так. Тому все ж таки хай краще розвіють мій прах над Атлантичним океаном.

Як проявляється твоя профдеформація? Наприклад, коли архітектор іде по вулиці, то помічає колону під нерівним кутом. Я постійно вигадую нові слова. Що в тебе?

Ніколи про це не думав (сміється). Скоріш за все, я постійно ставлю собі питання: як це зробили, коли, скільки людей? Наприклад, бачу міст і думаю, як він стоїть з точки зору фізики. Потім вигадую алгоритм, який зможе вірно розмістить колону посередині.

А ще я завжди дратуюсь, коли помічаю, що горить червоне світло на дорозі, а стоять всі: і машини, і пішоходи. Хіба не можна придумати розумніший алгоритм, щоб дорога не простоювала (сміється)?

Мій приклад показує, що треба просто хотіти і йти до того, що ти хочеш. Я просто старався робити те, що мені цікаво. Просто робити і не стояти на місці.
І тут у Facebook дуже багато таких людей.

Дружи с Олегом Мамчичєм:

на Facebook и в Instagram

 

Узнавай о новых статьях
в моем Instagram

в Тelegram канале